home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ТАЙГА, ТАЙГА...

- Тайга, тайга, - простори неозорі...

Вночі на невеликому полустанку експрес залишив голубий вагон і помчав далі.

Тиша... Тайга підступила аж до залізничного полотна; дерева ледь чутно шепочуть щось; вологою прохолодою, гнилим листям, свіжим смоляним запахом дихає вітерець; за полустанком, десь далеко-далеко, в небі спалахують блискавиці.

Троє студентів стоять біля вагона. Для них усе нове і незвичайне, вони і збуджені і пригнічені величчю тайги.

Лена Борзик злякано шепоче:

- Ой, ой, друзі, дивіться: там тигр... Ні, ведмідь!.. Бачите?

Мишко Абраменко спростовує флегматично й безапеляційно:

- Тигри тут не водяться. А ведмідь до залізниці не підійде. Це - пень.

- Сам ти пень! Дивись, ворушиться!

Мишко поправляє окуляри і відважно йде в темряву. Лена охає - вона і боїться за Мишка, і захоплюється його хоробрістю.

За хвилину чути його голос:

- Лено, поглянь-но, який тигр! Його можна доїти.

Виявляється - корова.

Та ось небо поступово блідішає, проступають контури предметів, починають тьмяно блищати рейки. І раптом з глибини того, що здавалось непролазними хащами, чути гуркіт моторів, пробивається яскраве світло фар, вискакують машини - одна, друга, третя. І вже видно, що це не якісь велетенські всюдиходи, а звичайні грузовики, і мчать вони не навпростець, а по прекрасному шосе.

А коли рожевим сяйвом заблищали високі легкі хмарки, десь зовсім близько прогудів потужний заводський гудок, а потім другий, третій... У небі проплив пасажирський літак... По шосе промчав легковий автомобіль, потім знову грузовик, автоцистерна...

Лена розчаровано зітхає:

- От тобі й тайга, простори неозорі! Скоро тут поставлять світлофори й написи: “Переходьте тут!” Не вистачає тільки тролейбуса!

Тролейбуса справді не було. Та за кілька хвилин до залізничної колії під’їхав величезний автобус, і якийсь чоловік прокричав у віконце:

- Товариші, чи ви не з експедиції?.. А, ну от і добре!

Слідом за автобусом під’їхала невелика чудна машина. Вона почала розсуватися, перетворюючись у довгу безперервну стрічку конвейєра, що простяглася між дверима вагона і автобуса.

За тридцять хвилин перевантаження було закінчено.

Мишко похвалив:

- Гарна машина.

Моторист - невисокий, міцний хлопчина - погодився не без гордощів:

- Гарна. Самі конструювали. Автовантажник. Нам доводиться в день інколи розвантажувати цілий состав. - Потім він поскаржився: - От тільки те й роби, що розвантажуй та навантажуй. Та транспорт ганяй триста кілометрів туди та триста назад. Підрахуй, скільки державних грошей пропадає.

- А чому ж колію не проклали?

- Так нашому ж Златогорську всього тільки два роки. Навколо - болота, птиця тоне. Шосе прокладали - грунт заморожували. А ось минулого року восени почали будувати вітку - і не можна.

- Чому ж не можна?

- “Болотниця”. Чули про таку хворобу?

- Так. - Таня і Лена підійшли ближче. - Ми саме й приїхали, щоб її дослідити. А в чому вона проявляється?

Моторист засмучено похитав головою:

- І не розбереш як слід, у чому, а погана хвороба. В мене зараз друг лежить. З минулого року. Болю не відчуває ніякого, температура майже нормальна, а слабий - руки не зведе. Блідий - просто світиться наскрізь, дуже паморочиться голова. Ліки не допомагають. І не один він такий - досить переночувати біля болота, як на ранок людина вже не здатна працювати.

Так, це і були симптоми нової чудної хвороби, що її населення прозвало “болотницею”.

Представник міськкому партії, який зустрів експедицію, був дуже стривожений: останнім часом випадки захворювань почастішали, хвороба набирала масштабу епідемії. Неможливо було встановити будь-яку закономірність її розповсюдження й перебігу: здорові могли бути поруч з хворим, не боячись захворіти; у різних людей хвороба протікала по-різному; “болотниця” вражала окремі приїски, а сусідні з ними тривалий час залишалися хворобостійкими.

Представник міськкому попросив зупинити автобус біля невеликого селища. Селище було безлюдне. Величезна драга, піднявши багатоковшевий хобот, стояла нерухомо.

- Ну, ось... як бачите. Це наш найбагатший приїск. За день ми тут добували стільки золота, скільки на інших приїсках не добудеш і за місяць. У цих болотах криються незліченні багатства: золото, платина, рідкісні метали. В Златогорську заплановано побудувати вісім заводів і два хімічні комбінати - і ось все гальмується... Допоможете нам, товариші? Допоможіть!..

Він дивиться з надією, з хвилюванням, наче вся справа в тому, щоб йому відповіли ствердно.

Шістнадцять чоловік мовчать. Втратив свою солідність і флегматичність Мишко Абраменко. У нього чомусь запітніли окуляри, він витирає їх, а його короткозорі очі здаються розгубленими. Лена Борзик притискується до Тані Сніжко і позирає на зарості чагарника так, наче там ховаються носії страшної хвороби. В Тані міцно стиснуті губи, вона дивиться на професора Петренка

Петренко зосереджений. Глибока вертикальна зморшка пролягла в нього на чолі, під сивою скронею виразно б’ється жилка. Таня розуміє, що керівник експедиції вагається дати обіцянку, яка, можливо, в цей момент нездійсненна.

Ось він підійшов до чагарника, стріпнув гілку, прислухався...

Присів, паличкою розкопирсав мох... Зайшов у будинок - новий, добротний... Потім вийшов звідти й сказав:

- Товариші, основна база розташується тут. Починайте розвантажуватись.

Це було найкращою відповіддю на запитання.


* * * | Торжество життя | * * *