Епілог
Через рік було велике і веселе свято. На-
род справляв першу річницю визволення
з-під влади Трьох Товстунів.
На Площі Зорі був влаштований спектакль
для дітей. На афішах красувалися написи:
СУОК!
СУОК!
СУОК!
Тисячі дітей очікували появи улюбленої
актриси. І в цей святковий день вона виступа-
ла не сама: маленький хлопчик, трохи схо-
жий на неї, тільки з золотим волоссям, ви-
йшов з нею на естраду.
Це був її брат. А раніш він був наслідником
Тутті.
Місто вирувало, тріпотіли знамена, мокрі
троянди сипалися з мисок квіткарок, гарцю-
вали коні, уквітчані різноколірним пір'ям,
крутилися каруселі, а на Площі Зорі малень-
кі глядачі, завмираючи, дивилися виставу.
Потім Суок і Тутті були засипані квітами.
Діти оточили їх.
Суок вийняла маленьку дощечку з кишені
своєї нової сукні і щось прочитала дітям.
Наші читачі пам'ятають цю дощечку. Од-
нієї страшної ночі, конаючи, таємнича люди-
на, схожа на вовка, передала їй дощечку
з печальної клітки в звіринці.
Ось що було написано на ній:
«Вас було двоє: сестра і брат — Суок і
Тутті.
Коли вам минуло по чотири роки, вас ви-
крали з рідного дому гвардійці Трьох Товсту-
нів. Я — Туб, учений. Мене привезли до па-
лацу. Мені показали маленьку Суок і Тутті.
Три Товстуни сказали так: «Ось бачиш дів-
чинку? Зроби ляльку, яка не відрізнялася б од
цієї дівчинки». Я не знав, для чого це було
потрібно. Я зробив таку ляльку. Я був великим
вченим. Лялька повинна була рости, як жива
дівчинка. Суок мине п'ять років, і ляльці теж.
Суок стане дорослою, гарненькою і сумною
дівчинкою, і лялька теж буде такою. Я зробив
цю ляльку. Тоді нас розлучили. Тутті лишив-
ся в палаці з лялькою, а Суок віддали мандрів-
ному цирку в обмін на папугу рідкісної поро-
ди, з довгою червоною бородою. Три Тов-
стуни наказали: «Вийми серце хлопчика і
зроби йому залізне серце». Я відмовився.
Я сказав, що не можна позбавити людину її
людського серця. Що ніяке серце — ні заліз-
не, ні крижане, ні золоте не може замінити
людині просте, справжнє людське серце.
Мене посадили в клітку, й відтоді почалипереконувати хлопчика, що серце в нього
залізне. Він мусив вірити цьому й бути жор-
стоким і суворим. Я просидів серед звірів
вісім років! Я обріс шерстю, і зуби мої стали
довгими і жовтими, але я не забув про вас.
Я прошу вас — простіть мені. Ми всі були
знедолені Трьома Товстунами, пригноблені
багатіями й пожадливими ненажерами. Про-
сти мені, Тутті,— що мовою знедолених
означає: «Розлучений». Прости мені,
Суок,— що означає: «В с е ж и т т я...»