Розділ IX

ЛЯЛЬКА З ДОБРИМ АПЕТИТОМ

Наслідник Тутті стояв на терасі. Учитель ге-

ографії дивився в бінокль. Наслідник Тутті

вимагав, щоб принесли компас. Але це було

зайве.

Наслідник Тутті очікував прибуття ляльки.

Від сильного хвилювання він міцно й солодко

проспав цілу ніч.

З тераси було видно дорогу від міської бра-

ми до палацу. Сонце виповзало над містом

і заважало дивитися. Наслідник тримав до-

лоні біля очей, морщився і шкодував, що

не можна чхнути.

— Ще нікого не видно, — говорив учитель

географії.

Йому доручили це відповідальне діло тому,

Що він за своїм фахом краще за всіх розумів-

ся на просторах, горизонтах та іншому.

~ А може, вже видно? — наполягав Тутті.

~ Не сперечайся зі мною. Крім бінокля,

У мене є знання і точне уявлення про предме-

ти. От я бачу кущі жасмину, що в латинськії!

м°ві має дуже красиве ім'я, яке важко за-

Пам ятати. Далі я бачу мости і гвардійців,

навколо яких літають метелики, а далі пішла

Дорога... Стривайте! Стривайте!..

Він підкрутив бінокль. Наслідник Тутті

навшпиньки. Серце його забилося знизу вг

ру, наче він не вивчив уроку.

Так,— сказав учитель.

І в цей час троє вершників попрямували ві^

палацового парку до дороги. Це капітан Бо-

навентура з караулом помчав назустріч екіпа-

жу, що з'явився на дорозі.

Ура! — закричав наслідник так пронизли

во, що аж у далеких селах відгукнулися гуси.

Внизу, під терасою, учитель гімнастики

стояв напоготові, щоб упіймати наслідника