Розділ VI
НЕПЕРЕДБАЧЕНІ ОБСТАВИНИ
— Спитайте доктора Гаспара Арнері,—
відповів гімнаст Тібул на запитання, чому він
став негром.
Але, й не питаючи доктора Гаспара, можна
догадатися, що за причина. Пригадаймо:
Тібулові пощастило зникнути з поля бою.
Пригадаймо: гвардійці полювали на нього,
вони спалювали робітничі квартали, вони
зняли стрілянину на Площі Зорі. Тібул
знайшов схованку в будинку доктора Гаспа-
ра. Але й тут щохвилини його могли знайти.
Небезпека була очевидна: занадто багато
людей знали його в обличчя.
Кожний крамар був на боці Трьох Товсту-
нів, тому що сам був товстий і багатий. Будь-
який багач, що жив по сусідству з доктором
Гаспаром, міг би донести гвардійцям про те,
Що доктор переховує Тібула.
— Вам треба змінити зовнішній вигляд,—
сказав доктор Гаспар тієї ночі, коли Тібул
з явився в його домі.
І доктор Гаспар зробив Тібула іншим.
Він казав:
Ви велетень. У вас величезна грудна
клітка, широкі плечі, блискучі зуби, кучеряве
шорстке чорне волосся. Якби не білий колір
шкіри, ви були б схожі на північноамерикан-
ського негра. От і чудово! Я вам допоможу
стати чорним.
Доктор Гаспар Арнері вивчив сто наук.
Він був дуже серйозною людиною, але мав
добродушну вдачу. Зробив діло — гуляй
сміло. Іноді він любив порозважатись. Але
й на відпочинку він лишався вченим. Тоді він
готував перебивні картинки в подарунок
бідним дітям з притулку, робив дивовижні
фейєрверки, іграшки, майстрував музичні
інструменти з голосами нвчуваної краси,
придумував нові фарби.
Ось...— сказав він Тібулу, — ось по-
дивіться. У цій пляшечці біла рідина. Але,
потрапивши на яке-небудь тіло, під впли-
вом сухого повітря вона фарбує тіло в чор-
ний колір, притому якраз такого лілового
відтінку, що властивий негрові. А ось у
цій пляшечці есенція, яка знищує це забарв-
лення...
Тібул скинув своє трико, пошите з різно-
барвних трикутників, і натерся колючою
рідиною, що пахла чадом.
За годину він зробився чорним.
Тоді ввійшла тітонька Ганімед із своєю
мишею. Далі ми вже знаємо.
Повернемося до доктора Гаспара. Ми
розлучилися з ним у той момент, коли капі-
Тан Бонавентура повіз його в чорній кареті
палацового чиновника.
Карета летіла щодуху. Ми вже знаємо, що
силач Лапітуп не догнав її.
У кареті було темно. Опинившись у ній,
доктор спочатку подумав, що чиновник, який
сидів поруч, тримає на руках дитину, дівчин-
ку із скуйовдженим волоссям.
Чиновник мовчав. Дитина теж.
Пробачте, чи не забагато я зайняв міс-
ця? — спитав чемний доктор, знімаючи капе-
люх.
Чиновник відповів сухо:
Не турбуйтеся.
Світло мигтіло у вузьких вікнах карети. За
хвилину очі звиклися з темрявою. Тоді док-
тор розглядів довгого носа й напівзаплющені
повіки чиновника і чарівну дівчинку в пиш-
ній сукенці. Дівчинка здавалася дуже сум-
ною. І, мабуть, вона була бліда, але в сутінках
цього не можна було помітити.
«Бідолашненька! — подумав доктор Гас-
пар.— Вона, здається, хвора».
І знову звернувся до чиновника:
Очевидно, потрібна моя допомога? Бідне
дитя захворіло?
Так, потрібна ваша допомога,— відповів
чиновник з довгим носом.
«Нема ніякого сумніву, що це небога од-
ного з Трьох Товстунів чи маленька гостя
наслідника Тутті.— Доктор міркував по-сво-
єму,— Вона добре зодягнута, її везуть з па-лацу, капітан гвардії її супроводить — ясно,
що це дуже поважна особа. Так, але живих
дітей не допускають до наслідника Тутті.
Яким же чином це янголя потрапило до
палацу?»
Доктор не знав, що й думати. Він знову
спробував розговоритися з носатим чинов-
ником:
Скажіть, на що захворіла ця дівчинка?
Невже на дифтерит?
Ні, у неї діра в грудях.
Ви хочете сказати, що в неї негаразд
з легенями?
У неї діра в грудях,— повторив чинов-
ник.
Доктор з чемності не сперечався.
Бідолашна дівчинка! — зітхнув він.
Це не дівчинка, а лялька, — сказав чино-
вник.
Тут карета під'їхала до будинку доктора.
Чиновник і капітан Бонавентура з лялькою
ввійшли слідом за доктором у дім. Доктор
прийняв їх у майстерні.
Якщо це лялька, то навіщо тут мої по-
слуги?
Чиновник почав пояснювати, і все стало
зрозуміло.
Тітонька Ганімед, ще не отямившись од
вранішніх хвилювань, заглядала в шпарку.
Вона бачила страшного капітана Бонавенту-
ру. Він стояв, спираючись на шаблю і подри-
гуючи ногою у величезному чоботі з закотом.
Шпори його схожі були на комети. Тітонька
бачила сумну, хвору дівчинку в рожевій
нарядній сукенці, яку чиновник посадив
у крісло. Дівчинка схилила голову зі скуйов-
дженим волоссям і, здавалося, дивилася вниз,
на свої милі ніжки в атласних черевичках
з золотими трояндами замість помпонів.
Сильний вітер стукав віконницею в галереї,
і цей стукіт заважав тітоньці Ганімед слуха-
ти. Але вона дещо зрозуміла.
Чиновник показав докторові Гаспару наказ
Державної ради Трьох Товстунів. Доктор
прочитав і схвилювався.
Ляльку треба полагодити до завтраш-
нього ранку, — сказав чиновник.
Капітан Бонавентура дзенькнув шпорами.
Так... але...— Доктор розвів руками, — Я
постараюсь, але хіба можна ручатися? Я не
обізнаний з механізмом цієї чарівної ляльки.
Мені треба його вивчити, мені треба визна-
чити характер пошкодження, мені треба
зробити нові частини цього механізму. На
це піде багато часу. Хтозна, може, моя май-
стерність виявиться безсилою... Хтозна,
може, мені не вдасться відновити здоров'я
зраненої ляльки... Я боюся, панове... Такий
короткий строк... Одна тільки ніч... Я не
можу обіцяти...
Чиновник перебив його. Піднявши палець,
він сказав:
Горе наслідника Тутті надто велике,
Щоб ми могли гаятися. Лялька мусить воскре-снути до завтрашнього ранку. Така воля
Трьох Товстунів. Ніхто не сміє не підкори-
тися їхньому наказові. Завтра вранці ви при-
несете полагоджену ляльку в Палац Трьох
Товстунів.
Так... але...— протестував доктор.
Ніяких розмов. Лялька має бути полаго-
джена до завтрашнього ранку. Якщо ви зро-
бите це, вас чекає нагорода; якщо ні —
сувора кара.
Доктор був приголомшений.
Я постараюся, — белькотав він,— Але
зрозумійте, це надто відповідальна справа.
Звичайно! — відрубав чиновник і опу-
стив палець, — Я передав вам наказ, ви муси-
те його виконати. Прощавайте!..
Тітонька Ганімед одскочила від дверей
і побігла в свою кімнату, де в кутку потріску-
вала щаслива миша. Страшні гості вийшли.
Чиновник сів у карету, граф Бонавентура,
задзвенівши і заблищавши, скочив на коня;
гвардійці насунули капелюхи. І всі помчали.
Лялька наслідника Тутті лишилась у май-
стерні доктора.
Доктор випровадив гостей, потім відшукав
тітоньку Ганімед і сказав їй незвичайно
суворим голосом:
Тітонько Ганімед! Запам'ятайте. Я до-
рожу славою мудрої людини, вмілого доктора
і великого майстра. Крім того, дорожу своєю
головою. Завтра вранці я можу втратити і те,
і друге. Мені випала важка робота на цілу ніч.
Зрозуміли? — Він помахав наказом Держав-
ної ради Трьох Товстунів.— Ніхто не пови-
нен мені заважати! Не робіть шуму. Не
бряжчіть тарілками. Не наробіть чаду. Не
скликайте курей. Не ловіть мишей. Щоб не
було ні яєчні, ні капусти, ні мармеладів, ні
валеріанових крапель. Зрозуміли?
Доктор Гаспар був дуже сердитий.
Тітонька Ганімед замкнулася у своїй кім-
наті.
— Дивні речі, дуже дивні речі! — бурчала
вона.— Я нічого не второпаю... Якийсь негр,
якась лялька, якийсь наказ... Чудні настали
дні!
Щоб заспокоїтись, вона вирішила написати
листа своїй небозі. Довелося писати дуже
обережно, щоб не рипіло перо. Вона боялася
потривожити доктора.
Минула година. Тітонька Ганімед писала.
Вона дійшла до описання дивовижного негра,
який з'явився сьогодні ранком у майстерні
доктора Гаспара.
«...Вони пішли удвох. Доктор повернувся
з палацовим чиновником і гвардійцями. Вони
привезли ляльку, яка нічим не відрізняє-
ться від живої дівчинки, але негра з ними не
було. Де він дівся, я не знаю...»
Питання про те, де дівся негр, він же гім-
наст Тібул, непокоїло і доктора Гаспара.
Працюючи над лялькою, він не переставав
думати про долю Тібула. Він сердився. Він
розмовляв сам з собою:
Яка необережність! Я перетворив його
на негра, я пофарбував його в чудесну фарбу,
я зробив його зовсім невпізнанним, а він сам
себе викрив сьогодні на Чотирнадцятому
Ринку. Тепер його можуть схопити... Ах! Ну
до чого ж він необережний! Невже йому
кортить потрапити в залізну клітку?
Дуже був розтривожений доктор Гаспар.
Необережність Тібула, потім ця лялька...
Крім того, вчорашнє хвилювання, десять плах
на Площі Суду...
Жахливі часи! — вигукнув доктор.
Він не знав, що сьогоднішню страту відмі-
нено. Палацовий чиновник був не з балаку-
чих. Він не сказав докторові про те, що стало-
ся сьогодні в палаці.
Доктор розглядав бідну ляльку і дивувався:
Звідкіля ці рани? їх нанесено холодною
зброєю — очевидячки, шаблею. Ляльку,
чудесну дівчинку, покололи... Хто це зробив?
Хто насмілився колоти шаблюкою ляльку
наслідника Тутті?
Доктор не мислив собі, що це зробили
гвардійці. Він навіть думки не припускав, що
вже й палацова гвардія відмовляється служи-
ти Трьом Товстунам і переходить на бік наро-
ду. Як би він зрадів, коли б дізнався про це!
Доктор узяв у руки голівку ляльки. Сонце
летіло в вікно. Воно яскраво освітлювало
ляльку. Доктор дивився.
«Дивно, дуже дивно, — міркував він. — Я
десь бачив вже це обличчя. Ну так, звичайно!
Я бачив його, я його впізнаю. Але де? Коли?
Воно було живим, воно було живим обличчям
дівчинки, воно всміхалося, робило кумедні
гримаски, було уважним, було кокетливим
і сумним... Так, так! Не може бути в цьому
сумніву! Але проклята короткозорість зава-
жає мені запам'ятовувати обличчя».
Він підносив кучеряву голівку ляльки до
самих очей.
«Яка дивна лялька! Який розумний майстер
її створив'! Вона не схожа на звичайну ляльку.
У ляльки завжди бувають голубі витрішкуваті
очі, нелюдські й бездумні, задертий носик
і губки бантиком, чудні біляві кучерики,
точнісінько як у баранця. Лялька завжди
щаслива з вигляду, а в дійсності вона дурне-
нька. А в цієї ляльки немає нічого ляльково-
го. Можна подумати, що це дівчинка, пере-
творена в ляльку!»
Доктор Гаспар милувався своєю незвичай-
ною пацієнткою. І весь час його не полишала
думка про те, що десь колись він бачив це
бліде личко, сірі уважні оченята, коротке
розпатлане волосся. Особливо знайомим
йому здавався поворот голови і погляд:
вона схиляла голову трошечки набік і диви-
лася на доктора знизу, пильно, лукаво...
Доктор не витримав і голосно спитав:
— Лялько, як тебе звати?
Але дівчинка мовчала. Тоді доктор схаме-
нувся. Лялька зіпсована; треба повернути їй
голос, полагодити серце, навчити її знову
Яка необережність! Я перетворив його
на негра, я пофарбував його в чудесну фарбу,
я зробив його зовсім невпізнанним, а він сам
себе викрив сьогодні на Чотирнадцятому
Ринку. Тепер його можуть схопити... Ах! Ну
до чого ж він необережний! Невже йому
кортить потрапити в залізну клітку?
Дуже був розтривожений доктор Гаспар.
Необережність Тібула, потім ця лялька...
Крім того, вчорашнє хвилювання, десять плах
на Площі Суду...
Жахливі часи! — вигукнув доктор.
Він не знав, що сьогоднішню страту відмі-
нено. Палацовий чиновник був не з балаку-
чих. Він не сказав докторові про те, що стало-
ся сьогодні в палаці.
Доктор розглядав бідну ляльку і дивувався:
Звідкіля ці рани? їх нанесено холодною
зброєю — очевидячки, шаблею. Ляльку,
чудесну дівчинку, покололи... Хто це зробив?
Хто насмілився колоти шаблюкою ляльку
наслідника Тутті?
Доктор не мислив собі, що це зробили
гвардійці. Він навіть думки не припускав, що
вже й палацова гвардія відмовляється служи-
ти Трьом Товстунам і переходить на бік наро-
ду. Як би він зрадів, коли б дізнався про це!
Доктор узяв у руки голівку ляльки. Сонце
летіло в вікно. Воно яскраво освітлювало
ляльку. Доктор дивився.
«Дивно, дуже дивно, — міркував він. — Я
десь бачив вже це обличчя. Ну так, звичайно!
Я бачив його, я його впізнаю. Але де? Коли?
Воно було живим, воно було живим обличчям
дівчинки, воно всміхалося, робило кумедні
гримаски, було уважним, було кокетливим
і сумним... Так, так! Не може бути в цьому
сумніву! Але проклята короткозорість зава-
жає мені запам'ятовувати обличчя».
Він підносив кучеряву голівку ляльки до
самих очей.
«Яка дивна лялька! Який розумний майстер
її створив! Вона не схожа на звичайну ляльку.
У ляльки завжди бувають голубі витрішкуваті
очі, нелюдські й бездумні, задертий носик
і губки бантиком, чудні біляві кучерики,
точнісінько як у баранця. Лялька завжди
щаслива з вигляду, а в дійсності вона дурне-
нька. А в цієї ляльки немає нічого ляльково-
го. Можна подумати, що це дівчинка, пере-
творена в ляльку!»
Доктор Гаспар милувався своєю незвичай-
ною пацієнткою. І весь час його не полишала
думка про те, що десь колись він бачив це
бліде личко, сірі уважні оченята, коротке
розпатлане волосся. Особливо знайомим
йому здавався поворот голови і погляд:
вона схиляла голову трошечки набік і диви-
лася на доктора знизу, пильно, лукаво...
Доктор не витримав і голосно спитав:
— Лялько, як тебе звати?
Але дівчинка мовчала. Тоді доктор схаме-
нувся. Лялька зіпсована; треба повернути їй
голос, полагодити серце, навчити її зновупосміхатися, танцювати і поводитися так, як
поводяться дівчатка в її роки.
«На вигляд їй дванадцать літ».
Гаятися не можна було. Доктор узявся за
роботу. «Я повинен воскресити ляльку!»
Тітонька Ганімед дописала свого листа. Дві
години вона нудьгувала. Потім її взяла ціка-
вість: «Що за спішну роботу повинен вико-
нати доктор Гаспар? Що це за лялька?»
Вона тихо підкралася до дверей майстерні
і заглянула в серцевидну шпаринку. Та ба!
Туди був вставлений ключ. Вона нічого не
побачила, зате двері відчинилися, і вийшов
доктор Гаспар. Він був до того розтривоже-
ний, що навіть не зауважив тітоньці Ганімед
за її нескромність. Тітонька Ганімед зніякові-
ла і без того.
Тітонько Ганімед, — сказав доктор.—
Я йду з дому. Вірніше, мені доведеться поїха-
ти. Покличте візника.
Він помовчав, потім потер долонею лоба.
Я їду в Палац Трьох Товстунів. Дуже
можливо, що я не повернусь звідти.
Тітонька Ганімед аж одсахнулася з пере-
ляку.
У Палац Трьох Товстунів?
Так, тітонько Ганімед. Справи дуже
погані. Мені привезли ляльку наслідника
Тутті. Це найкраща лялька в світі. Механізм
її зламався. Державна рада Трьох Товстунів
наказала мені полагодити цю ляльку до зав-
трашнього ранку. Мені загрожує сувора кара.
Тітонька Ганімед збиралася заплакати.
І от я не можу полагодити цю бідну
ляльку. Я розібрав механізм, схований у її
грудях, я розгадав його таємницю, я зумів
би полагодити його. Але... така дрібниця!
Через дрібницю, тітонько Ганімед, я не можу
цього зробити. Там, у цьому хитромудрому
механізмі, є зубчасте коліщатко — воно
тріснуло... Воно нікуди не годиться! Треба
зробити нове... У мене є підходящий метал,
подібний до срібла. Але, перш ніж приступи-
ти до роботи, треба продержати цей метал
у розчині купоросу щонайменше два дні.
Розумієте, два дні... А лялька повинна бути
готова завтра вранці.
А якесь інше коліщатко не можна вста-
вити? — боязко порадила тітонька Ганімед.
Доктор сумно махнув рукою.
Я все перепробував, нічого не виходить.
За п'ять хвилин перед будинком доктора
Гаспара стояла крита візницька прольотка.
Доктор вирішив їхати в Палац Трьох Тов-
стунів.
Я їм скажу, що до завтрашнього ранку
лялька не буде готова. Хай роблять зі мною,
Що хочуть...
Тітонька Ганімед кусала фартух і хитала
головою доти, доки не злякалася, що голова
одпаде.
Доктор Гаспар посадив поруч себе ляльку
і поїхав.