home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

Як я спіймав підслухувача. У чому полягала «дрібна нетактовність»? Тепла компанія дивних осіб. Хто ворог глісера? Як сподобатись Марті? Мрії. Чи можна ловити рибу «на пупа»? Бунт пана Казика.

У Марти було якесь шосте чуття. Довгі роки життя в лісі над озером зробили її чуйною на найтихіший шелест. Але на противагу до городянина, який не вміє спілкуватися з природою, якому найменший шелест у лісі чи сплеск води в озері може видатися підозрілим, вона зовсім не реагувала на окремі нічні звуки. Ніби й крізь нічний морок бачила, що то не людина скрадається по торішньому листі, а пробігає миша, що то не весло хлюпнуло, а скинулася риба на озері.

А зараз, хоч ми нічого не чули, вона знала, що хтось нас підслухує.

— Розмовляймо далі, ніби ми нічого не помітили, — шепнула Марта.

— Я на хвилину відійду й спробую зайти ззаду, — теж тихо відповів я. А голосно сказав:

— Дозвольте, я погляну на другу затоку. Хтозна, чи не спробує ватага дістатися до ятера з того боку.

З цими словами я підвівся з трави і неквапом пішов уздовж берега.

Чорний Франек і Капітан Немо далі вели розмову, яку я міг чути навіть на відстані. Франек питав Немо, чи місцеві рибалки не потребують помічників і скільки такий помічник заробляє. Відповіді Немо я вже не розчув, бо заглибився в ліс.

Я обережно скрадався з електричним ліхтариком у руці. Не хотів передчасно сполохати чоловіка, що ховався в кущах. Треба було так близько підійти до нього, щоб ліхтарик освітив його. Хоч важко йти нечутно в молодому лісі, стільки в ньому сухого листя, низьких і непомітних гілок, що шелестять від найменшого дотику. На кожному кроці я зупинявся і якусь мить стояв нерухомо, щоб той хтось, почувши шелест, гадав, що то поворухнулось якесь лісове створіння.

Ще крок і знову зупинка. Знову крок… і довша зупинка. І знову крок…

Недалеко від того місця, де Немо розмовляв з Чорним Франеком, я став навколішки і поповз. Промандрував так, може, метрів з чотири, коли праворуч, щонайдалі за три кроки від мене, хруснула гілка і хтось зітхнув.

Я засвітив ліхтарика й побачив Орнітолога, він лежав на землі.

— Загасіть його до біса! — сказав він, затуляючи собі рукою очі.

— Вітаю вас, — відказав я, погасивши ліхтарика. — І запрошую до нашого товариства.

Мабуть він був ні в сих ні в тих, бо я спіймав його на гарячому. Але він і знаку не подав. Підвівся з землі й вийшов із ліска з таким невинним обличчям, ніби я побачив його на лавці десь у парку.

— То це ви отой Немо, — сказав він, вітаючись з Мартою.

— А це Чорний Франек, — відрекомендував я хлопця Орнітологові.

— А це Несправжній Орнітолог, — відрекомендувала його Марта Франекові.

Я радісно потер руки.

— Тепла компанія, — мовив я. — Таємничий і грізний Капітан Немо, Чорний Франек, до недавнього часу ватажок зграї бешкетників, Несправжній" Орнітолог, який ховається по кущах і його треба витягати з них, мов рибу з ятера.

— І таємничий джентльмен, прозваний Паном Самоходи-ком, — весело додав Орнітолог.

— Звідки ви знаєте, що мене так називають? — здивувався я.

— О, навіть дерева шумлять про ваше прізвисько, — викрутився він. — А що я нишком стежив за вами, то я просто у вас вчуся. Здається, не так давно я спіймав вас на тому ж самому.

— Ой, не будьмо надто дріб'язкові, — сказав я. — Не варто ображатися за таку дрібну нетактовність.

— Я не так легко ображаюсь, — мовив Орнітолог. — Але, щиро кажучи, не дуже приємно, коли тебе називають Несправжнім Орнітологом. Я вже вам пояснював, — звернувся він до мене з докором у голосі, — що я справжній орнітолог. Просто я, жартуючи, вдав, ніби спіймався на тому ківікові.

Він підвівся і пішов у кущі, звідки стежив за нами. За хвилину повернувся з гумовим човником, у якому лежали його дивне вбрання, фотоапарат і величезна підзорна труба.

— Як завжди перед світанком, я вибрався на озеро, щоб стежити за птаством, коли воно прокидається. До мого слуху долетів якийсь крик, я вирішив спершу обстежити місцевість. От я й підкрався.

Так, проте згодом ви мали час упевнитись, що то не злодії, а цілком порядні люди зібрались над озером.

— Авжеж, — погодився він. — Але я не хотів перебивати вам розмову, — І він радісно захихотів. Видно було, що він каже неправду. І так само було видно, що правди ми з нього не витягнемо. Отож, краще обернути все на жарт.

— А я вважаю вас Несправжнім Орнітологом і все, — заявив Капітан Немо. — І я й далі так вас називатиму.

— Можете вважати мене своїм ворогом, — сказав до Марти Орнітолог. — Бо я ворог усіляких глісерів і галасливих моторок на озерах. Вони полохають птахів. Це дивно, що ви так любите природу і гасаєте на цій пекельній машині.

Капітан Немо дуже серйозно кивнув головою.

— Мені набрид глісер, Я охоче скорюся законові, що забороняє користуватися моторами на озерах. Я чула, що вібрація гвинта нищить мальків судака. Веслярство — це гарний спорт. Але я розпрощаюся з глісером тільки тоді, коли ми проженемо звідси усіх цих бешкетників.

Світало. Ми дедалі виразніше бачили обличчя одне одного, а поверхня озера відсвічувала перламутром.

— Мабуть, уже час відпочити, — позіхнула Марта.

А потім узяла мене під руку й відвела кілька кроків убік.

— Капітан Немо розкрив свою таємницю. А ви? Чи не пора вже мені довідатись, чого ви сюди приїхали?

— Пробачте, але таємниця Немо сама розкрилася.

— Іншими словами, я сама повинна розкрити вашу таємницю?

Вона сердито труснула головою і сказавши всім «привіт» ввійшла у воду. Через кілька хвилин її глісер несамовито заревів і, тягнучи за собою на буксирі металевий човен, помчав у напрямі Сем'ян і Буковця.

Ми з Франеком залишили на березі Орнітолога і поїхали моїм самоходом.

Спільно пережита пригода, видно, настроїла Франека на відвертість, бо тепер він почав зі мною розмову.

— Хотів би я бути на вашому місці, мати ваш самохід, ваші таємниці, зазнавати цікавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капітанові Немо. А я? Чи й я міг би привернути її увагу?

— Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, — сказав я повагом. — Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…

Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?

Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.

Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.

І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.

Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.

— А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, — похитав головою Чорний Франек.

— Ох, Немо, — зітхнула Бронка. — Хотіла б я ще колись побачити його.

— Вона закохана в нього, — зареготався Чорний Франек. Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.

І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.

— Про вовка помовка… — почав був я.

І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:

— Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.

Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:

— Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.

Бронка заніміла.

— Вона? — вимовила врешті.

— Вона, — кивнув він головою.

А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.

— Вітаю вас! — гукнула весело Марта. — Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?

— Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… — сказав я нерішуче. — Там рибальська карта…

Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?

— А як з украденим човном? — спитав я Марту.

— Уже повідомила лісничого. Він прийде по нього до мого батька.

З-за очерету виплив човен з лицарями спінінгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:

— Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судаків, еге ж?

Вони причалили до мису. Пан Анатоль відразу попрямував до Марти і наставив на неї вказівний палець.

— На що сьогодні ловимо? — спитав він грізно. Марта чемно вклонилась і поважно відповіла:

— Сьогодні ловимо на фокус-покус.

Пан Анатоль закліпав очима. Та, мабуть, вирішив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме «на заклинання», і спіймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою і самовпевнено мовив:

— Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика і вмочають у риб'ячу кров, а потім чіпляють на гачок як живу принаду.

— А «на пупа» ви вже ловили?

— Що? — обурився пан Анатоль. — Ви глузуєте із старшого?

Марта зневажливо глянула на нього.

— Це добре, що ви не ловили «на пупа», бо то заборонений метод.

Пан Анатоль звернувся до мене:

— Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.

— Ви не маєте уявлення про рибальство, — сухо зауважила Марта. — Кожний рибалка знає: ловити «на пупа» означає, що гачок з принадою і волосінню прив'язують до шматочка білого полістиролу й вільно пускають на воду. Але це заборонено, — підкреслила вона. — Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.

І дівчина, різко повернувшись, пішла до свого човна, а за нею побіг, заточуючись од сміху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тіні свого приятеля, що цілком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несміло:

— Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод «на пупа».

— Тихо! — тупнув ногою пан Анатоль. — Тихо, Казику! Ти рибалка-початківець і не забувай про це, бо я більше не ловитиму з тобою риби.

Але того дня в панові Казикові пробудився бунтівник:

— Як ні, то ні. Я піду ловити рибу з цією дівчиною.

І, закинувши на плече вудку так, наче це був карабін, а він зібрався в запеклий бій, пан Казик підійшов до Марти й чемно спитав, чи візьме вона його з собою рибалити.

Пан Анатоль грізно блиснув очим'а, його розпирало від гніву:

— Отже та-а-а-а-ак? — протяг він єхидно. — Я вже все розумію. Та-а-а-ак…

Його гнів вилився на мою голову.

— Ви що, гадаєте, що я дурень? Ви гадаєте, ніби я не маю очей і не бачу, що тут діється? Ви підозріла людина. У своєму таборі ви переховуєте дівчину з ватаги бешкетників. А хто цей хлопець? Гадаєте, я не впізнав Чорного Франека, ватажка розбишак? Я досі мовчав, але тепер, вибачайте, мушу повідомити в міліцію.

І пан Анатоль попрямував до свого човна.

— О господи, як я дістануся на той берег? — злякався пан Казик. — Він відпливе без мене.

На допомогу йому прийшла Марта, якій бунт пана Казика справив велику приємність.

— Я привезу вас до наметів своїм човном, — пообіцяла вона.

Вражений до глибини душі, пан Анатоль, не оглядаючись на свого приятеля, відчалив від берега. Я бачив, як він поплив до Сем'ян, напевно, щоб здійснити свою погрозу й повідомити в міліцію, що Чорний Франек у мене. Я трохи співчував йому. До Сем'ян озером було далеченько, бідолаха добре помахає веслами в таку спеку. А ще ж як його розгнівить повідомлення, що Чорний Франек перебуває під моїм наглядом за згодою міліції!

Марта, Бронка, Чорний Франек і пан Казик приготували рибальські снасті. За Мартнною порадою вирішили йти до затоки Красноперів. А хтось повинен був стерегти табір. Я охоче взяв це на себе. Саме тоді на озері з'явилася байдарка, в якій сидів Телль і здалеку махав мені рукою на знак, що має повідомити щось важливе.

Ми всі зачекали, поки він підпливе. А Телль так поспішав, що аж глибоко зарився носом байдарки в піщаний мис.

— Вони здалися! — радісно закричав він. — Хлопці переловили майже всю ватагу. Вони хотіли вдертися до нашого складу з харчами.

— А Лисяча Шкурка з ними? — стурбовано спитав я.

— На жаль, Лисяча Шкурка і ще двоє хлопців утекли десь за озеро.


РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ | Нові пригоди самоходика | РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ