home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що діялося на озері? Про романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами? Екзамен. І знову таємнича карта. Викритий. Кому можна довіряти?

— І ця ловитиме рибу? — занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.

— Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, — відповів я.

А потім нахилився до його вуха і, ніби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотів:

— Ця дівчина взагалі не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.

Він аж відскочив на два кроки.

— Так, правда. Я бачив її серед тієї страшної орди. І що вона тут робить?

— Порвала з ними і хоче стати на добрий шлях.

— І ви вірите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас І прислали її сюди розвідати?

— Може, — кивнув я головою.

Щось підохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, відверто кажучи, я не зовсім довіряв дівчині. Адже вона не цілком порвала з ватагою. «Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дівчину саму? Буде непогано, якщо тоді за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля».

А дівчина, не знаючи, що її підозрюють, спершу гарно прибрала в наметі, а потім нагріла води й заходилася прати блузку й мити голову.

Так минув ранок. Пан Анатоль із своїм приятелем попливли на мис ловити окунів. Мишка й жінка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.

День був ясний, сонячний, але віяв міцний вітер і прига-шав спеку. Блузка й випрані штани швидко сохли на мотузку, дівчина в самому купальному костюмі лежала на ковдрі й сушила своє руде волосся. А я сидів над озером і оглядав його зеленаву поверхню.

Вже з самого ранку на озері був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерів. Я здогадався, що після вчорашньої історії з наметами вони шукають новий табір Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якір поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарі спінінгу. А далі дрейфував маленький гумовий човник, у якому крізь бінокль я побачив Несправжнього Орнітолога.

Я уявив собі, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капітан Немо, сховавши свій глісер на якійсь таємничій пристані, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.

І тільки я нічого не робив, хоча мене привела сюди куди складніша справа, ніж війна гарцерів з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнітолога чи витівки Капітана Немо з ватагою Чорного Франека.

Припливла Марта на своєму великому рибальському човні. Вимкнула мотор тільки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег і глибоко зарився в пісок.

— Ну, знаєте, — обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. І передражнила мене: «Присягаюся, що відсьогодні не водитимуся з дівчатами». А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?

— Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, — пояснював я Марті.

— І ви повірили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить біля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її відпустив би? Вона їхня шпигунка.

Марта говорила все це при Бронці, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарешті, її зачепило за живе. Бронка підвелася з ковдри, зірвала з мотузка ще мокру блузку.

— Якщо й ви так думаєте, то я собі піду.

— Авжеж. Так було б найкраще, — твердо сказала Марта. Але я був іншої думки. Підійшов до Бронки й поклав їй на плече руку.

— Тоді, на острові, я запропонував тобі втекти. Ти прийняла мою пропозицію, і тепер усе гаразд. Учора ввечері ми з тобою уклали угоду.

— Так. Але вона… — Бронка красномовно поглянула на Марту.

Ми відійшли трохи набік.

— Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?

— Ні. Але гадаю, що він пішов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподівається знайти злодія і відібрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди піти. Це далеченько, мабуть, кілометрів із п'ять берегом озера.

— Гаразд, — кивнув я головою. — Іди на Буковець. Постарайся ще влаштувати мені розмову з Чорним Франеком. Без свідків розмову, розумієш?

Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посміхаючись.

— Ну, зрозуміло, — промовила вона. — Я не зважила на деякі дрібнички. Забула, що вас привели на Озерище якісь темні справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.

— Хто кого?

— Ви ватагу Чорного Франека, — пояснила вона. Я показав на вудки на дні човна:

— Може, попливемо по рибу? На мис Судака?

Марта зіпхнула човен на воду, ввімкнула мотор. Я махнув Бронці рукою на прощання, і ми відпливли від берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з ніг до голови.

Лицарі спінінгу ловили рибу на тому місці, де вчора Марта спіймала величезного окуня. Трохи далі від берега стояла біла яхта Вацека Краватика. З розчиненого віконця яхти лунала над озером ритмічна мелодія з транзистора.

Ми причалили до мису з західного боку, щоб не полохати рибу панові Анатолеві й Казикові. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пісок.

— Може, провідаємо Несправжнього Орнітолога? — запропонувала вона.

— Він поплив своїм човником до Сем'ян.

— То давайте обшукаємо його табір. Може, з'ясується, хто він насправді?

— Ну, знаєте, — обурився я. — Ви хочете, щоб ми були, наче злодії, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капітана Немо.

— Ви маєте до нього претензії, що він не виступає з піднятим забралом? — обурилася вона. — А ви? Хіба ви не робите так само?

— Адже ви бачите моє обличчя.

— Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самі щойно сказали: «Я люблю чисту гру». Отже, тут іде якась гра? А яка ж ставка?

Я завагався. Навіть хотів був розповісти їй усю правду, але стримався.

— Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловіка. Моя балакучість могла б зіпсувати всю справу.

— По-вашому, в мене задовгий язик?

— Взагалі ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.

Якийсь час вона сердилась. Сиділа на березі, спершись спиною об стовбур товстої вільхи, й не хотіла ані ловити риби, ані гуляти по лісі.

— То, може, ви хоч скажете мені, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборі?

— Це не таємниця. Коли мене зв'язали на острові Чорного Франека, вона заговорила зі мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Мені подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборі. Пообіцяв, що вона ще переживе справжні пригоди.

— Це була тільки обіцянка?

— Мені здається, що я зможу її виконати.

— Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нічого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не мені запропонували пережити щось незвичайне?

— Але ж вас не треба виривати з-під поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втіленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озері, то не уявляю собі романтичнішої дівчини.

— Справді? — зашарілася вона від моїх компліментів.

— А щодо Бронки, то, може, вона допоможе мені зблизитись із Чорним Франеком? У ватазі почались конфлікти, це добра нагода, щоб і його умовити перейти на мій бік.

Вона з сумнівом похитала головою.

— Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справді порвала з ватагою?

— Вона тільки симпатизує Чорному Франекові. І я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, мені пощастить тоді переконати й Капітана Немо, щоб він змінив своє ставлення до Франека.

— Але ж Чорний Франек ненавидить його.

— Я знаю, що Капітан Немо подобається хлопцеві. Подобається його глісер, його вміння закидати спінінга, його відвага й таємничість. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капітана Немо. У мене сьогодні зустріч з ним…

Дівчина аж підскочила на траві.

— Коли? Де?

— Я не можу цього сказати.

Ми замовкли. З того боку мису до нас підійшов пан Ана-толь. Він ніс у сітці лише кілька невеличких окунців, але обличчя його світилося щастям.

— Ловляться! — сказав він тріумфуючи. — Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згідно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумілись на рибальстві…

— Звідкіля ви знаєте, що я не розуміюся? — перебила його Марта.

— Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навіть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?

Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанів і вийняла посвідчення Польської спілки рибалок.

— У мене є. А у вас?

Пан Анатоль занімів з обурення, що хтось насмілюється запідозрити, ніби в нього немає рибальського квитка. Він простяг Марті свій квиток, а сам розглядав її рибальське посвідчення.

— Ви вже маєте спінінговий значок? — здивувався він. — Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.

— Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, — гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: — Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?

— Гм, — занепокоївся пан Анатоль.

— Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, — процитувала Марта. — А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?

— Тут немає ні форелі, ні лосося, — боронився пан Анатоль.

— А чи пам'ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?

— Ви хочете мене екзаменувати? — обурився пан Анатоль.

— Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?

— Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, — гордо випростався пан Анатоль.

Марта почала швидко, не задумуючись, питати.

— Охоронний розмір судака?

— До сорока сантиметрів, — відповів пан Анатоль.

— А на водах державних рибних господарств?

— Гм, — затнувся пан Анатоль. Марта відповіла не задумуючись:

— Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?

— До п'ятнадцяти сантиметрів. — Плітки?

— До п'ятнадцяти сантиметрів.

— Лина?

— Гм, — занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: — Тридцять сантиметрів.

— Ні. До двадцяти п'яти. Щука?

— Сорок сантиметрів.

— Вугор?

І знову на обличчі пана Анатоля видно нерішучість. Дівчина махнула рукою.

— Облишмо екзамен. Мені здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спілки рибалок.

— Ви мене ображаєте, — розсердився лицар спінінгу.

— А ви назвіть охоронні періоди: судака, щуки, сома, джерельної форелі, харіуса, ряпушки.

Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.

— Я завжди ловлю влітку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.

— До тридцять першого травня. А щуку?

— Так само.

— Неправильно. До п'ятнадцятого квітня. Пан Анатоль тупнув ногою.

— Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном. Я досвідчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.

Він пішов розгніваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що він витяг з води одну вудку і вже ловив тільки двома, як годилося за статутом.

— Наука не йде до бука, — розсміялася дівчина. Раптом їй захотілося порибалити.

Вона дістала з човна діряву бляшанку з принадою. Там було кілька пічкурів.

— На щуку, — пояснила Марта.

Запропонувала піти трохи далі, до маленької затоки. Але мені не хотілося ловити рибу. Я помітив рух на білій яхті, мене непокоїло те, що я не знаю долі рибальської карти. Голова в мене йшла обертом від усіляких підозрінь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усі таємниці Озерища.

— А що ви збираєтесь робити? — спитала Марта.

— Засмагатиму, — відповів я, роздратований, що вона заважає мені думати.

Вона взяла вудку, принаду й пішла берегом. Я приклав до очей бінокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубі яхти тапчани, біла дама лежала на ковдрі на даху кабіни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.

«Я багато дав би, тільки б дізнатися, за що вони сваряться», — подумав я.

Устромив руку у воду. Віяв міцний вітер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тільки в плавках. Пірнув і плив під водою до яхти, поки вистачило духу. Потім обережно вистромив голову, щоб ухопити в легені повітря і подивитися, чи не помітили мене з яхти.

Але побоювання були марні. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик і Бородань сиділи спереду. Мене могла помітити лише біла дама на даху кабіни, але й вона не дивилася сюди. Здавалося, що її захопила сварка між Вацеком і Бороданем,

Я знову пірнув у воду і виплив уже поблизу яхти. Хвилі були великі, іноді вони ринули над моєю головою і вкривали мене білою піною. Щоб трохи відпочити, я ліг на хвилі, й вони підкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого віконця каюти і притулився до слизьких дощок корпусу яхти.

Бородань сердито казав Краватикові:

— Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумієш?

Вацек відповідав:

— Хлопчисько обіцяв принести сьогодні карту. Завтра вже заходимось ловити.

— А як не принесе?

— Хіба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Він із шкури вилізе і з-під землі добуде нашу карту.

— А може, повідомити міліцію? — роздумував Бородань. — Міліція скоріше від Франека знайде злодія.

— Міліція? — занепокоївся Краватик.

— А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украдені речі.

— Не про це мова. Мені здається, що в Чорного Франека більше шансів дістати цю карту. Адже він, мабуть, знайомий з усіма розбишаками на озері. І він легко домовиться з ними, надто коли пообіцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слід набратись терпіння. Діяти почнемо завтра.

У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.

— Поглянь! — закричав до Бороданя. — Якась велика туша пливе під водою.

Він перехилився через борт, стежачи за тінню риби в озері. І побачив, що я притулився до корпусу.

— Що ви тут робите? — вереснув він. — Ви підслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обікрасти?

У мене язик прилип до піднебіння.

— Відпочиваю, — пробелькотів я.

— Як це відпочиваєте? Тут?

— Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів. І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.

З палуби вихилилась і Едіта.

— Добрий день, — привіталась вона. — Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?

Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.

— Звідки ти знаєш цього добродія? — гостро спитав він.

Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.

— Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…

Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:

— Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?

Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.

— Хай іншим разом! — гукнув я.

Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливо дивилися на мене.

На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.

— Спіймалися, — сказала вона мстиво. — Дуже негарно підслуховувати.

Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.

— У вас буде нежить, — сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. — Ви послали мене по рибу, а самі…

— Що «самі»? — прикинувся я здивованим. — Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?

Вона похитала головою.

— Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? — спитала вона серйозно.

Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».

— Чорний Франек ще не приніс їм карти. Вони починають нервуватися.

Марта на мить замислилась.

— Та карта справді дуже потрібна вам?

— Може, і я хочу стати князем спінінгу?.. .

— Я покажу вам місця, де найкраще ловиться щука, короп, плітка, краснопір, вугор. Чи й після цього вас цікавитиме карта Вацека Краватика?

— На жаль, так.

— Ви не скажете мені, чому?

— Ні.

— Мені перехотілося рибалити. Повертаймося, — сказала вона ображено.

Я слухняно сів у човен. Дівчина не обізвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навіть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись відвідає мене. Тільки махнула рукою на прощання.

Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрінемося і, мабуть, за цікавих обставин.


РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ | Нові пригоди самоходика | РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ