Андрій Процайло

КОЛЬОРОВА ЦАРІВНА

(оповідання)

Вона стояла і мріяла…

Дощ збожеволів, вітер збожеволів, літо захрипло - тимчасове виконання обов’язків липня на себе взяв нахабний, злий, сирий, розхристаний, зашмарканий, завиваючий листопад-самозванець...

На тісній міській зупинці життя перекинулось з ніг на голову, бурчало, нарікало, лаялось, штовхало, згадувало молодість, боролось за місце під дахом, що протікав...

Трамвая не було, тролейбуса не було, автобуса не було… Стояло одиноке пошарпане таксі, але бажаючих ним їхати теж… не було… Через певні особисті принципи-причини…

Вона була у червоному капелюшку, синьому платтячку, у білих туфельках, з жовтою сумочкою, під зеленою парасолькою. Вся радісно кольорова. На неї всі звертали увагу: хто з-під лоба, милуючись, а хто відверто, засуджуючи…

А вона стояла і мріяла…

Із-за рогу виповз на декілька десятиліть старший за світ грузовик з облізлим написом «Обережно, люди!» З нього, похитуючись, вистрибували замурзані люди, яких, скоріш за все, і треба було оберігатись. При приземленні вони падали, обтирали руки об штани і лаялись… Після кожного «вдалого» стрибка дико реготали.

Замурзанець у краватці, що ледве спустився з кабіни, сказав «тут», і решта, не зважаючи ні на що і ні на кого, взялися за ломики та лопати, і почали рити. За метр від кольорової жінки.

Замурзанець у краватці з дурненькою посмішкою вирячився на неї… Але не здогадався попросити відійти…

А вона стояла і мріяла… Їй по барабану був хтось…

Через півметра глибини робітники, наче за командою, голосно заґелґотіли. Ґелґіт був ненормативний.

Замурзанець у краватці глянув, почухав потилицю і сказав: «Не тут».

Яму швидко напівзарили і зникли за бортом «Обережно, люди!»

А трамвая не було, тролейбуса не було, автобуса не було… І пошарпаного таксі не було.

На автобусній зупинці доля зібрала тих, кого теж… не було… Щоб розплющити очі…

Яма стала болотом.

Чорніший за землю циганчук знайшов собі забавку і місив болото ще модними, колись білими кросівками.

Вона стояла і мріяла…

Циганчук з хитринками в очах відійшов від ями і з розгону двома ногами вскочив у болото.

Мрійлива жіночка втратила кольорову принаду.

Чесний народ на зупинці обурився, стиснувся у пружину, аби вистрелити у лоб циганчукові, але…

Кольорова жінка стрепенулась і усміхнулась.

Ніхто не знав, що вона – МРІЯЛА ПРО… БОЛОТО, бо була…

Дощ збожеволів, вітер збожеволів… Справжній листопад взяв за вухо самозванця, обіцяючи йому показати, де раки зимують…

Зразу стало тепліше.

На дев’ятому поверсі на балконі у шикарному костюмі з луком та стрілами стояв Іван Царевич і нервово зиркав на годинник.

«Ото цирк організувала», - подумав.

Він шкодував, що колись спалив жаб’ячу шкіру…

Бо постріляв би ще…